Волицька ЗШ І-ІІІ ступенів

 





200-річчю Шевченка присвячується

Живи поете в бронзі, і в граніті, живи поете, в пам’яті людській...

Ці рядки з вірша «Пам’ятник» українського письменника і поета, лауреaта Державної премії України імені Тараса Шевченка Любомира Дмитерка, згадали 10 листопада. Адже цей день назавжди впишеться в історію села Волиця і Сокальщини в цілому: до 200-ліття від дня народження Великого Кобзаря тут урочисто відкрито пам’ятник Тарасові Григоровичу Шевченку.

На урочистості зібралися мешканці сіл Волицької сільської ради, педагоги та учні, вихідці з Волиці та Комарева, представники місцевої та районної влади, громадськість району.

Перед урочистим відкриттям у приміщенні школи пройшла мультимедійна презентація лекції «Пам’ятники Т. Г. Шевченку в Україні і світі. Їх роль і значення у формуванні позитивного іміджу України», яку провів шевченкознавець Руслан Теліпський з Луцька. Водночас сокальський митець Анатолій Покотюк представив власну виставку робіт, присвячених Кобзарю.

Пам’ятник встановили у центрі села перед адмінбудинком ПАФ «Білий Стік» та сільської ради. Ще зранку жителі прикрасили вулиці національними прапорцями, вивісили Державні прапори на домівках. З полудня линула музика духового оркестру Сокальського районного дому під керівництвом Петра Криштофа.

Для жителів Волиці це був особливий день, якого чекали декілька місяців. Ідея спорудження монумента зародилася під час Шевченківського свята у Народному домі с. Комарів 10 березня цього року. За її реалізацію взявся оргкомітет – Надія Білик, Олег Іванчина, Марія Король, Михайло Антонюк, Петро Грабовий, Стефанія Шевчук, Степан Солдат, Світлана Стецюк, отець Іван Бігун, отець Роман Демкович. Допомагала громада. Активну участь взяла колишня вчителька місцевої школи, виховник «Юн-Січі» Марія Король, яка збирала кошти, шукала меценатів. Велику підтримку та допомогу в організації свята також надала керівник апарату Сокальської РДА Марія Христинич.

Урочиста церемонія розпочалася з Гімну України. Державний прапор на флагштоці підняли депутати сільської ради Ольга Хімко і Михайло Тиктор, краєзнавець Павло Бугай, провідний працівник агрофірми «Білий Стік» Петро Грабовий.

А за якусь мить ведуча – працівниця ПАФ «Білий Стік», членкиня Союзу українок Зубкова Галина Ващук, надала право зняти полотнище з пам’ятника Олегу Іванчині, Марії Король, Надії Білик. Під дружні оплески присутніх та багатоголосе «Як умру, то поховайте…», що з піднесенням виконав зведений хор сіл Волиця, Комарів та Зубків, постав дорогий образ молодого Тараса Шевченка зі свічкою, який сидить за столом і пише. Золотом виблискують на пам’ятнику відомі слова: «Світоч нації – такий великий, як Україна! Як світ! Він – наша доля і заповіт». Над проектом працювали скульптор Микола Король з синами Тарасом і Мар’яном. Концепцій пам’ятника було декілька, однак зупинилися на образі молодого Шевченка зі свічкою та пером у руках. Отці – вихідці сіл Волиця та Комарів – Іван Бігун, Роман Демкович, Володимир Жарський, Микола Шульган, Богдан Манчур, Павло Поцілуйко, диякон Микола Поцілуйко освятили пам’ятник.

Ініціатор спорудження пам’ятника Марія Король подякувала жертводавцям за кошти та усім, хто прийшов віддати шану і честь Великому Кобзареві. Значуще звучала з її вуст Шевченкова поезія: «...Кайдани порвіте, // І вражою злою кров’ю // Волю окропіте». Вісімдесятирічна жінка запевнила односельчан, що не збирається на цьому зупинятися, у її планах – завершити будівництво Народного дому в рідному селі, щоб у будівлі, яку не можуть закінчити 31 рік, залунав Шевченків «Заповіт». Адже підростає молоде покоління, яке теж знає і любить Шевченка. У цьому переконалися присутні, коли до мікрофона підійшла учениця місцевої шко-ли Наталія Антонюк, яка піднесено продекламувала вірш Кобзаря «Мені однаково...»

Невдовзі запанувала особлива аура, яка притаманна лише Шевченківському святу. Слова вітань перепліталися із піснями на слова Т. Г. Шевченка та його віршами, які тут, біля його пам’ятника, сприймалися по-особливому. Здавалося, що це сам Кобзар промовляє до нас крізь століття.

Опісля знову звучали Шевченкові полум’яні строфи. Їх читали діти, дорослі, аматори художньої самодіяльності, депутати та керівники району. Вони актуальні сьогодні як ніколи, бо Шевченківське слово нам правду возвістить: про нас самих, про нашу гідність і свідомість. Його місія – це місія охоронця української нації.

Зведений хор сіл Волиця, Комарів та Зубків під керівництвом художнього керівника Галини Климчук виконав пісню «Реве та стогне Дніпр широкий...», яку підхопили всі присутні.

Опісля ведуча Галина Ващук зачитала вітання від праправнука Тараса Григоровича Шевченка по родинній лінії брата Йосифа, автора книги «Коріння Шевченкового роду» Миколи Лисенка для волицької громади: «Щиро вітаю вас з відкриттям пам’ятника Тарасу Григоровичу Шевченку. Бажаю вам Божого благословення, безмежного щастя. Любіть Україну так, як її любив наш Тарас».

...Шлях до Шевченка для кожного з нас є шляхом до себе. І ми йдемо до гарячої свічки його слова, засвіченої на багато віків для всіх наступних поколінь. «Ну що б, здавалося, слова... Слова та голос – більш нічого. А серце б’ється – ожива, як їх почує!..» Бо вони прості та йдуть з самого серця.

– Шевченко жив, живе і буде жити поміж нас. Складаємо шану, помолімося за його грішну і святу душу. Дякуємо Богу, що дав нам Пророка. І стояти тут йому вічно з квітами всенародної любові, – сказала на завершення урочистостей ведуча Галина Шпак.

Враз угору знялося дзвінке багатоголосе «Многая літа». Опісля під звуки духового оркестру Сокальського народного дому, який виконував «Думи мої, думи мої», учасники урочистого заходу поклали живі квіти до пам’ятника великому Кобзареві та вклонилися йому.

Волиця стала тринадцятим селом на Сокальщині, де встановлено пам’ятник Тарасові Григоровичу Шевченку. Від народу до народу, з країни в країну іде по планеті Шевченко. Іде друге століття. І ніколи не припинитись його ході, бо вона вічна, як вічний народ, з якого він пішов у світ...